Наймасовішу за всю совєтську епоху “чистку” суспільства від елементів, непридатних для будівництва комунізму, теоретично обґрунтував новий нарком НКВД Ніколай Єжов і зредагував та схвалив сам Сталін. Вона розпочалася за наказом НКВД СССР № 00447 5 серпня 1937 року і мала тривати 4 місяці. Насправді ж вона була припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, тобто тривала понад 15 місяців.

Усього під час кампанії до розстрілу з політичних мотивів були приречені 681.692 особи, з них 631 897 – позасудовими “трійками”. (Борис Соколов. Наркомы страха. Ягода. Ежов. Берия. Абакумов. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001. – С. 130). За даними Московського «Меморіалу», заарештовано було 1.725 тисяч осіб, розстріляно 815 тисяч. (Газета «30 октября», № 79, 2007 р.). В Україні, за офіційними даними, в 1936 році заарештували 15.717 осіб, у 1937 – 159.573, у 1938 – 108.006 (Юрій Шаповал. Апогей тероріади // Дзеркало тижня, № 29 (658). – 2007. – 11 серпня).

Твердження, що Великий Терор був спрямований лише проти партійних кадрів, хибне: комуністів у 1937 – 1938 роках було заарештовано 110 – 113 тисяч. «Тридцять Сьомий — це гігантський масштаб репресій, що охопили всі реґіони й усі без винятку верстви суспільства, від вищого керівництва країни до безмежно далеких від політики селян і робітників, – сказано у Тезах Міжнародного «Меморіалу». Усього в ході кампанії було репресовано понад 2 млн. осіб.

Ще 2 липня 1937 року під бравурні марші на честь “найдемократичнішої в світі Сталінської Конституції” Політбюро ЦК ВКП(б) схвалило протокол П 51/94 “Про антирадянські елементи”, яким секретарям обласних, крайових, республіканських організацій та представникам НКВД пропонувалося взяти на облік усіх “куркулів та карних в’язнів”, які повернулися з заслання та ув’язнення, з тим, щоб найбільш ворожих із них заарештувати і розстріляти в порядку адміністративного переведення їхніх справ через “трійки”, а решту вислати у вказані НКВД місця. “ЦК ВКП(б) пропонує в п’ятиденний термін подати в ЦК склади трійок, а також кількість осіб, що підлягають розстрілу, так само кількість осіб, що підлягають висланню”. (Цит. за кн.: Иван Чухин. Карелия-37: Идеология и практика террора. – Петрозаводск, 1999. – С. 17).

На кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1).